Сёння у думках мы з царквой
За далёкаю мяжой
I вядзе нас шлях туды,
Каб запомнiць назаужды,
Дзе Iзраiля зямля.
Там, на водшыбе здалля
Не Масква i не Парыж,
А стаiць драуляны крыж.
На крыжы тым Божы Сын.
Ён пакiнуты адзiн.
На зямлю сцякае кроу,
У цяжкiх муках Цар цароу.
Перад тым была дарога
На зямлю ад Бацькi Бога.
Зведаушы жыццё зямное,
Сэрца меу ён плацяное.
Сын хадзiу па той зямлi,
Дзе жытнёвыя палi.
З узаемнай з Бацькам згоды
Меу жыццё не назаусёды.
Бо прыйшоу адтуль, здалёку,
З-пад нябесся, з-пад аблокау,
Каб жыццё другое даць,
Ад грахоу уратаваць.
Людзi ж Сына не пазналi,
Сэрца чэрствае бо малi,
А вяроукай павязалi
I на суд Яго пагналi.
Утварылi там пацеху
Для забавы i для смеху,
Злыднi у твар Яму плявалi,
Здзеквалiся, завушалi.
На чале вянок калючы
Ранiу галаву балюча,
Насмяушыся даволi,
Пажадалi страшнай долi.
Прысудзiушы мукi ада:
Богу смерць, а iм услада,
Крыж на плечы узвалiлi,
На гару павалачылi.
Крыж высокiкi там стаiць,
На iм Божы Сын вiciць,
У рукi убiтыя цвiкi-
Выьар для Яго такi.
Твар забрызганы крывёю,
Цякуць слёзы паняволi.
Вытрымау з нямым укорам
Смагу, мукi, боль iсорам.
Страшна стала умiг бясконца,
Шэсць гадзiн, патухла сонца,
Тры гадзiны усё у змроку,
Тры крыжы стаяць здалёку.
I да Бацькi крык адзiны:
«Ты чаму мяне пакiнуу?»
Выйшау Дух, схiлiу галоу
I памёр Ён, Цар цароу.
Яго цела у гроб паклалi.
Уваход замуравалi.
Увесь абвiты палатном,
Ён заснуу смяротным сном.
Назавiце гэта рокам,
Што прадсказана прарокам.
Дзiва дзiунае – Хрыстос,
Час прыйшоу i уваскрос.
Ён забрау грахi людзей
Для збаулення i надзей.
У воблiку, у чалавечым
Дау наказ такi дарэчы:
«Калi пойдзе Божы Сын
Назаусёды, вауспамiн
У час вячэры, цi у абед,
Выконваць такi завет:
Пiць вiно, як кроу Хростову,
Зберагаюцы прадмову.
Прэсны хлеб – Хрыстова цела,
Есцi беражна, умела.»
Прыйдзе час, Iiсус Хрыстос
Прынясе нямала слёз.
Слёз тых радасцi, цi гора
Можа рэчку, можа мора.
На усё неба так яскрава
Прамiльгне Хрыстова слава,
Як маланку, цi пажар
Мы убачым Яго твар.
Прыйдзе Ён, каб наяву
Увысь падняць Сваю царкву.
У адно iмгненне вока
Узляцiм мы да аблокау.
А пакуль Яго чакаем,
Дарам часу не губляем,
Будзем Бога прслауляць
I малiцца, i спяваць:
Богу Бацьку, Богу Сыну,
Богу Духу – Ён адзiны.
Скажам разам ля стала:
«Яму слава i хвала!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
